Історія школи

    Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII - початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати. Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, - в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ "О предварительных правилах народного просвещения", яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві.

    Церковно-парафіяльна школа була більше спрямована на викладання слова Божого, а не на грамоту, місць для учнів замало, навчання - платне і тільки для хлопчиків, одним з найголовніших непорозумінь було навчання церковно-слов'янською мовою, а не зрозумілою в народі громадянською. Новим поштовхом для розвитку саме народної освіти стала постанова 1864 р. "Положение о начальных народных училищах", збудованих та утримуваних коштом сільської громади, а не церкви. У 1866 р., клопотаннями колезького асесора, «почётного смотрителя» Охтирського повітового училища Степанова Івана Акимовича, в Самотоївці відкривається така народна школа. Спочатку під неї пристосували старе дерев’яне приміщення у центрі села. На відміну від нашого часу, коли перший дзвоник лунає 1 вересня, тоді навчання розпочиналося 1 грудня, в день пам'яті пророка Наума (нині - 14 грудня). В народі говорили, що «пророк Наум наведе на ум». У народному училищі діти, за два роки навчання, повинні були засвоїти читання, письмо, чотири арифметичні дії та, раз на тиждень, закон Божий. Закінчувався навчальний рік теж дещо раніше - з початком перших польових робіт. Отже, 14 грудня 1866 р. є "днем народження" Самотоївської школи, котрій цього дня у 2016 р. виповнилося 150 років.

    Нова реформа шкільної освіти 1874 р. принесла свої зміни, покликані упорядкувати досить довільний процес навчання. В школу почали приймати дівчат віком не старше 12 років (для хлопців такого обмеження не було), навчання - виключно російською мовою (до цього часу допускалось церновно-слов'янською і, навіть, українською), початок навчального року - 1 жовтня, кінець - 1 квітня. Народна школа, яка до цього у Самотоївці фінансувалась коштом громади, реформувалась в однокласне земське училище з двохрічним (пізніше - трьохрічним) терміном навчання. Тепер громада зобов'язана була утримувати саме шкільне приміщення і квартиру для вчителя, забезпечувати їх дровами. Земство ж оплачувало роботу вчителя і платило за підручники та інше навчальне приладдя. 7 червня 1887 р. на сільському сході за ініціативою сільського старости Бабича прийняли рішення збудувати нове, цегляне приміщення цієї школи замісь старого, дерев'яного та «изрядно обветшалого». І, в 1892 р., нова будівля відкрила свої двері для школярів (за радянських часів потім у цьому приміщенні працював шкільний спортзал).  

          Приміщення колишнього однокласного земського училища у Самотоївці.

   Наприкінці XIX ст. церковно-парафіяльна школа дещо прийшла в упадок, так як священик Капустянський важко хворів. Ось що писав куратор школи у своєму звіті за 1898-1899 навчальний рік: «К числу неудовлетворительных в учебно-воспитательном отношении за отчетный год по Ахтырскому уезду нужно отнести ...Самотоевскую церковно-приходскую школу, которая, за болезнью старика священника, остается на попечении малоинтересующагося школьным делом диакона-учителя...»  Диякон - Сирятський Дмитро Павлович, вчителює в церковно-парафіяльній школі з 1895 р.                                Пам'ятаючи заслуги самотоївців у будівництві залізної дороги та значний вклад у розвиток Грязнянського цукрового заводу, П.І.Харитоненко запропонував, за свій кошт, побудувати в Самотоївці більш сучасну школу. Тричі збиралися селяни на сходку, адже меценат виділяв тільки кошти на будівництво, а от робоча сила, транспорт, повинні бути місцевими. Та й будівництво двоповерхової споруди для села - справа явно не повсякденна (говорять, що це був перший двоповерховий будинок у Краснопільській волості). Все ж, у 1910 р. було прибудоване збоку до однокласного, а в 1911 р. прийняло своїх перших учнів двокласне земське училище з п'ятирічним терміном навчання, що повністю відповідало вимогам нового "Положения о начальных училищах" 1909 р. Також, вперше у цій же волості, за рекомендаціями інженерів Харитоненка, для обігріву приміщення обладнали аммосовське опалення. Холодне повітря з вулиці через окреме вікно надходило до великої печі у підвалі школи, нагрівалося дровами і піднімалось вгору пустотами у стінах, зігріваючи всю величезну будівлю. Таке опалення слугувало до самої війни, потім його замінили у 1953 р. на більш економне парове. 


           Приміщення колишнього двокласного земського училища у Самотоївці.

    Хтось може сказати: а навіщо в ті часи було потрібне ще й таке училище, невже ж не вистачало звичайної однокласної та церковно-парафіяльної школи? Що, так усі й тягнулися навчатись? Маємо таку відповідь: «Большинство школ переполнены учащимся: в некоторых школах дети вынуждены стоять, не имея места на школьных скамьях; прохода между скамьями нет; во многих школах негде поставить учительского стола и стула. Часто приходится отказывать желающим учиться в приёме. Пользуются школьным обучением крестьянские дети только из тех сёл, где находятся школы: крестьяне хуторов и даже слобод, лишённых школ, остаются совершенно без обучения». В кожній сім’ї намагалися вивчити хоча б одну дитину, щоб була у пригоді на випадок, коли треба щось прочитати, написати, порахувати. Після відкриття нової школи, діти могли навчитися вже не тільки грамоті, а й основам історії, хімії, фізики, біології, географії та геометрії. Випускники такого училища продовжували навчання у закладах вищого рангу, або ж влаштовувались працювати табельщиками, писарями та приказчиками до магазинів. Окрім того, хлопець з п'ятирічною освітою після служби в армії міг продовжити військову кар’єру в найменшому офіцерському званні унтер-офіцера.
    Наприкінці XIX ст. у Самотоївській школі навчалися майбутні міністри УНР Іван Мірний та Борис Іваницький, який згадує про це у своїй автобіографії.
   У 1913 р., на кошти все того ж П.І.Харитоненка, відкрилося однокласне земське училище в Думівці. До самого 1962 р. думівські школярі продовжували навчання у Чернеччині, після 1962 р. - у Самотоївці. У Гречанівці ж церковно-парафіяльна школа реформувалась в однокласне народне училище. Станом на 1886-1887 навчальний рік, 57 учнів здобувало тут освіту. Ось що пише в 1884 р. Курський Григорій Федорович, колезький регістратор з Охтирки: «Попечительница и содержательница Гречаниковского сельского училища, дворянка, землевладелица Подольская издерживает ежегодно на содержание сего училища до 600 рублей...» Це була типова приватна народна школа, її цегляне приміщення також збереглося до нашого часу. 

   Глибнянській школі допомагав, чим міг, «вечный друг» А.П Чехова, відомий музикант Іваненко Олександр Гнатович. Ось що він писав в одному з листів до іменитого письменника: «...Открыта земская школа, где преподает учительница, очень милая девица, она … вырезает ножом удивительные вещи и вместе с тем, как выражаются наши Глыбные, оболванивает ребят, т.е. учит их письму, арифметике и пр. премудростям. Многие из ребят уже оболванились в этом смысле и, как мне сообщают некоторые, учат и своих родителей ... Я устрою какое-либо хорошее дело, расквитаюсь с долгами, хотя их около 200 руб. всего, и накуплю в нашу Глыбенскую школу книг для чтения, а бедна она вопиющим образом. Надо бы придти на помощь волшебным фонарем хорошим и книжками для чтения детям, а и много же надо труда, чтобы одолеть Глыбенскую темноту беспросветную...»

   Дякуючи цьому листу, ми тепер знаємо, що Глибнянська земська школа, рішення про побудову якої було прийнято у 1898 р., прийняла перших школярів у 1901 р. А ось ще: «…На Святках был в Глыбном, принимал участие в чествовании Гоголя и Жуковского. Утро, т.е. чтение, раздача книг ученикам и пение удались на славу, а главное: крестьяне увидели, что учителя много ближе к их детям, чем им казалось, и были, видимо, тронуты всем тем, что видели, слышали из чтения, особенное впечатление произвели на них типы Гоголя ...»  - у Глибнянській школі пройшов ранок, присвячений пам’яті письменників В.А.Жуковського та М.В.Гоголя, які померли 50 років тому. Схоже, що Іваненко знайшов таки кошти, щоб подарувати школярам книги. І ще одна згадка: «…В Глыбном есть земская школа, но беднее ее нет в Сумском уезде. Нет волшебного фонаря, а очень и очень нужен бы. На Рождество что-либо устроим для поднятия фондов...»

                                           Початкова школа у Глибному. 


    Буремні роки внесли свої зміни у розвиток освіти, навчальний процес у школі тимчасово переривався, а у 1920 р. стабілізувався - чотири класи, українська мова навчання. У 1932 р. в Самотоївці запрацювала семирічна школа. Її завідуючими (директорами) до війни були: Рязанцев Микола Васильович (1932 р.), Макуха Антон Федотович (1933 р. - жовтень 1937 р.), Петренко Іван Тимофійович (1937 - 1939 рр.) та Остапенко Микола Ігнатович (до жовтня 1941 р.) Бажаючі отримати повну середню освіту - 10 класів, подавали документи на подальше навчання до Краснопільської повної школи. Щоправда, - то досить велика розкіш, бо воно було платне - 150 карбованців на рік. Не обійшли школу голодомор 1932-1933 рр. та репресії кінця 1930-х рр. Макуха Антон Федотович, 1896 р. н., уродженець села Горобівка Білопільського району, освіта середня педагогічна, директор (завідуючий) Самотоївської неповної середньої школи. В 1919 р. був прапорщиком в армії Денікіна. Арештований 6 листопада 1937 р. за участь в антирадянській агітації та антирадянську націоналістичну діяльність серед вчителів. 9 грудня 1937 р. засуджений до вищої міри покарання особливою трійкою при управлінні НКВС по Харківській області за ст. 54-2, 54-6, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 12 січня 1938 р. в місті Харків. Реабілітований 24 квітня 1957 р. Здавалося б, - на цьому кінець історії, але... Два старожили, які добре пам'ятають цю людину, стверджують, що Макуха А.Ф. не тільки з'являвся у Самотоївці після війни, а навіть деякий час мешкав тут. Приїхав зовсім вже сивим. Коли дізнався, що дружина відмовилася від свого чоловіка – «ворога народу», - втратив свідомість. Адже жили вони дуже добре, сім'я була кріпка та дружна, директора школи дуже поважали як у школі, так і у селі. Як так трапилося, що людина, занесена, згідно архівної особової справи, до «Книги пам'яті Сумської області», як розстріляна, та залишилася живою - поки що залишається загадкою. Взагалі, Сумською міжрайопергрупою Харківського облуправління НКВС тоді була «виявлена» ціла організована злочинна організація з 19 (за іншими даними – навіть 78) педагогів, що діяла на території Краснопільського району: інспектори райвно, директори шкіл, вчителі. Вони, нібито, зривали викладання російської мови у районі, дискредитували вчителів-комуністів, перешкоджали учням вступати до лав комсомольців та піонерів. 12 педагогів було засуджено до вищої міри покарання. І тільки 5 червня 1957 р. постановою президії Сумського обласного суду встановлено, що ніякої «контрреволюційної організації» вчителів у Краснопільському районі не було, рішення трійки - скасовано, репресованих – реабілітовано. У 1930-х роках в Самотоївській школі навчались майбутні Герої Радянського Союзу Кононенко М.Н. та Куроєдов М.І, повний кавалер орденів "Слава" Кравченко М.Г.
    1 вересня 1941 р. школа зустріла зачиненими дверима - фронт був вже десь зовсім близько. Після окупації села 14 жовтня, у школі німці ненадовго організували госпіталь. До вересня 1942 р. окупанти наладнали життя у селі, відновили й навчання у ній. Лише з деякою цензурою: замість портретів Сталіна почепили Гітлера, позаклеювали в книжках все, що нагадувало про Радянську владу. У початкову школу з чотирьохрічним терміном навчання мали ходити усі здорові діти віком від 7 до 11 років. За порушення цієї вимоги батьків штрафували. Програма початкових класів завбачувала вивчення української та німецької (з 2 класу) мови, чистописання, математики, малювання та співу. У Краснопільському районі в 1942-1943 навчальному році діяло 34 школи. Але, в середині лютого 1943 р., навчання було перервано, бо Червона Армія перейшла в наступ.
    Заняття в школі відновилися 1 вересня 1943 р. У двоповерховому приміщенні був зруйнований дах і відбитий північно-східний кут другого поверху. Тому навчання спочатку проводилось у пристосованих приміщеннях - колишніх куркульських «Парасочкиних хатах», «у Солони» та інших будівлях у центрі села. В 1953 р. основне приміщення, нарешті, відбудували і Самотоївська семирічка стала середньою школою. Директорами школи після війни були: Гелих Феня Григорович (1944-1946 рр.), Степанко Анастасія Іванівна (1946-1952 рр.), Бакро Василь Єгорович (1952-1957 рр.) В 1957 р. Самотоївська середня школа-десятирічка випустила перший випуск – 53 учні. Кожного з класів у школі було по два – «А» та «Б», у них – до 40 учнів. У цьому ж році при Самотоївській середній школі (в будинку колишнього куркуля Солони) відкрили деревообробну майстерню, де працювали учні 5-7 класів.

    19 квітня 1959 р., після урочистостей з нагоди традиційного "Дня школи", виставки "Умілі руки", присвяченій дню народження Леніна та концерту художньої самодіяльності, учні висадили шкільний сад, який простояв до 2013 р. Навчання з 1953 р. і до самого 1978 р. проводились у дві зміни: 1-6 класи навчались з 8-00 до 13-30, 7-10 класи ходили до школи з 14-00 до 19-30. Була ще й вечірня школа - хто раніше закінчив тільки вісім класів, вечорами міг набути повну середню освіту. Директори школи: Роєнко Петро Денисович (1957-1962 рр.), Веремієнко Микола Андрійович (1962-1974 рр.), Денисенко Іван Антонович (1974-1997 рр.), Кравченко Тетяна Іванівна (з 1997 р.)

                            Директори школи: Бакро В.Є., Роєнко П.Д., Веремієнко М.А., Денисенко І.А.


    Школа в середині ХХ ст. стала другою домівкою для школярів. Майже в прямому значенні цього слова. З першого по шостий клас працювала продовжена навчальна група. Діти 3-8 класів об'єднувались у піонерську організацію імені Зої Космодем'янської. Багатьом запам’ятався табір праці та відпочинку «Веселка» - цілий літній місяць семикласники та дев'ятикласники жили у школі: тут і спали, і їли, працювали в полі, ввечері - відпочивали. В 9 та 10 класі ще й на Миропілля до міжшкільного навчально-виробничого комбінату їздили навчатись: хлопці - на водіїв, трактористів та будівельників; дівчата - на швачок, доярок та продавців. При школі існували свої дослідні ділянки, фруктовий сад, власний трактор, кролеферма, фундатором якої був директор школи, Денисенко Іван Антонович – справжній ентузіаст шкільної справи, який для педагогічного колективу та учнів був беззаперечним авторитетом, взірцем мудрості, справедливості, порядності; удостоєний звань "Відмінник освіти України", "Відмінник освіти СРСР", вчитель-методист. Школярі двічі на рік збирали та здавали металобрухт, раз на рік – макулатуру.

           

                          Педагогічний колектив школи 1960-х років.

   Кожної осені по декілька тижнів допомагали колгоспу збирати врожай. Навесні 1960 р. вчителями школи розроблена облікова картка учня, де, на кожного школяра від 5 класу і старше, ведуться записи про його участь в роботі на пришкільній ділянці, відмічаються трудодні праці у колгоспі. Влітку старшокласники намагалися на пару місяців влаштуватися на роботу у колгосп чи на промислові підприємства Корчаківки, щоб мати свої «кишенькові» гроші.

   Близько 25 років після війни діяла початкова школа на вулиці Куцівка, учні якої вливалися в колектив основної школи з 4 класу, доки у 1965 р. шкільні будівлі не поповнило нове приміщення початкової школи на 4 класи (зараз використовується, як лікарська амбулаторія). Навчалися у Самотоївській школі й діти з Глибного, Думівки, Воропая, Ігнатушиного. Довгий час ходили на навчання учні з Грязного та Чернеччини, де була тільки восьмирічка. У 1962–1967 рр. керівником художньої самодіяльності у школі працював Чернієвський Всеволод Леонідович. Проводились вечори для старшокласників: голубі вогники, КВК, тематичні предметні вечори. Працював вокально-інструментальний ансамбль, хор хлопчиків 5-7 класів, який займав призові місця в обласних конкурсах. Станом на 1973 р. у Самотоївській середній школі навчалось 370 учнів та працювало 30 вчителів, у 1980 р. - 300 учнів та 25 педагогів. 


                       Самотоївська середня школа. Фото 1973 р.

   

    У 1976 – 1979 рр. районний відділ освіти очолював  випускник нашої школи Борченко Іван Павлович. 12 грудня 1979 р. найвищою владою було прийнято рішення про ввід в Афганістан обмеженого контингенту радянських військ. Не обійшло стороною горе і випускників школи. Скрипка Олег Владленович, 1964 р. н., уродженець села Чернеччина, останні два класи навчався у Самотоївській школі. 30 березня 1982 р. призваний до лав Радянської Армії, 20 квітня 1983 р. загинув у Афганістані. Авраменко Сергій Миколайович, 1964 р. н., уродженець Глибного, закінчив Глибнянську неповну школу, призваний 9 травня 1983 р., загинув 7 лютого 1985 р. Обоє посмертно нагороджені орденами Червоної Зірки. Поблизу Глибного та Чернеччини відмічені відповідними пам’ятними знаками іменні поля цих інтернаціоналістів.  

         

       Вчителі школи на сільському святі "Івана Купала". Середина 1970-х р. 

    В жовтні 1979 р. за ініціативи вчителя Лисенка І.П. біля школи насадили "Алею Дружби" з білокорих берізок (до нашого часу зберігся тільки один ряд), у 1981-1982 рр. учні школи прийняли участь в насадженні нових лісових масивів та посадки на березі Токарівського ставка, яка зараз стала популярним місцем відпочинку.

     В пам'яті випускників назавжди залишаться імена педагогів цього часу, що пішли у вічність: Баранов Микола Дмитрович, Боронос Анастасія Іванівна, Боронос Любов Пантелеївна, Борщ Марія Дмитрівна, Вдовіченко Марія Петрівна, Веремієнко Микола Андрійович, Давиденко Октябрина Мусіївна, Давиденко Семен Іванович, Денисенко Іван Антонович, Жовтоніг Олександр Наумович, Крючко Ольга Федотівна, Левченко Марія Іванівна, Левченко Михайло Омелянович, Лисенко Іван Павлович, Роєнко Катерина Іванівна, Роєнко Петро Денисович, Рубанко Денис Климович, Саєнко Дмитро Іванович, Саєнко Марія Трохимівна, Федірко Микола Григорович.


Комплекс приміщень Самотоївської школи. На передньому плані - будівля початкової школи, біле приміщення на задньому плані - шкільна їдальня та майстерня, за ними, у дворі - шкільний тир.  

    1 вересня 1988 р. урочисто відкрили нову двоповерхову школу на 345 місць, яку, всього за один рік, збудували Сумські ПМК-6, ПМК-32 та ПМК-533 при значній підтримці місцевого колгоспу, учнів та батьків. В одне з приміщень старої школи переїхала лікарська амбулаторія, а, в двоповерховій будівлі, відкрилася школа мистецтв. Школа була забезпечена за рахунок держави комп’ютерами, необхідними технічними засобами навчання,  кожен вчитель отримав предметний навчальний кабінет, обладнана фотолабораторія. Отримали повне туристичне спорядження, адже великого значення в школі надавалося туристичній роботі. Керівниками туристичної діяльності були Левченко Михайло Омелянович, Кравченко Тетяна Іванівна, Баранов Микола Дмитрович. У 1988 р. була започаткована традиція «Зустріч з випускниками», які закінчили школу 50, 40, 30, 20, 10 років тому. У 1990-х рр. кооперативний рух знайшов своїх прихильників навіть у стінах цієї школи – тут працював учнівський виробничий кооператив «Альфа», який допомагав готувати обіди для школярів, надавав селянам фото-послуги.

    З більше, ніж 1500 випускників школи (з 1957 р.) - 63 стали вчителями. Їх розкидала доля від Тихого океану до Карпат. Всі вони сіяли і сіють розумне, добре, вічне. Частина з них, закінчивши педагогічні вузи, повернулася у рідну школу. Вони віддали частину свого серця і душі школярам нашої школи. Це Токар Микола Григорович, Токар Лідія Оврамівна, Остапенко Марія Сидорівна, Горенко Микола Іванович, Чернієвський Всеволод Леонідович, Смоленко Катерина Григорівна, Вдовіченко Марія Петрівна, Вдовіченко Євгенія Анатоліївна, Левченко Володимир Іванович, Саєнко Дмитро Іванович, Лисенко Іван Павлович, Роєнко Людмила Петрівна, Вовк Сергій Михайлович, Чайка Валентина Іванівна, Зіменко Надія Петрівна, Боронос Любов Іванівна, Кравченко Галина Вікторівна, Перерва Іван Миколайович, Осадча Наталія Володимирівна, Батура Наталія Василівна, Бабенко Віктор Васильович, Коваленко Василь Володимирович, Кравченко Сергій Миколайович, Копаниця Наталія Миколаївна, Кійченко Олена Олександрівна. Сьогодні в стінах Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів навчається близько 200 учнів, дякуючи покращенню демографічної ситуації у селі, кількість школярів з року в рік знову зростає. Неодноразово визнавалась школа кращим навчальним закладом району, а її вихованці є постійними призерами конкурсів, олімпіад, спортивних змагань та інших заходів районного та обласного масштабу. 

                  Самотоївська ЗОШ І-ІІІ ступенів. Сучасний вигляд.

Олександр Десятниченко (С) 2013-2016

Новини шкільного життя 2017-2018 н.р.

 08 грудня  на базі нашої  школи  відбувся районний семінар-практикум для вчителів   історії та педагогів-організаторів.Історики відвідали відкритий інтегрований урок  в 11 класі , на якому ознайомились з методиками роботи вчителя історії Дєдової Н.В. та вчителя художньої культури Сіробаби О.О. Педагоги-організатори  відвідали виховний захід «Посвята в джури» учнів 5 класу. Потім гості  всі разом  відвідали шкільний музей, що реставрується, де  екскурсовод - учень 11 класу, провів фрагмент екскурсії  про державотворчі процеси в селі та видатних земляків. Місцевий краєзнавець Десятниченко О.О. розповів  про свій  досвід співпраці нашим  закладом.   Після музею  гості  у шкільному спортзалі  переглянули фрагмент змагання  військово-патріотичної гри «Сокіл джура» - впоряд.(кер.Придатко М.Г.)  На завершення  учасники семінару   відвідали фестиваль козацької пісні, підготовлений вчителем музичного мистецтва Сіробабою О.О.,  який додав учасникам семінару приємних емоцій та піднятого настрою. 

   

 03 грудня в школі  стартував  "Тиждень боротьби зі СНІДом" .Були проведені різноманітні заходи.  Класні керівники  провели виховні години.  З учнями 6 класу  практичний психолог Бесараб В.В.  проведела  годину спілкування «Здоров'я – це наш скарб». З великим задоволенням учні 6  класу приймали участь в конкурсі малюнків «Я люблю життя»..

 

 ,, Родина,  як зірка єдина!"

Мабуть найціннішим скарбом для кожного з нас є родина. Можна мати безліч хороших друзів та знайомих, але тільки сім'я дає нам відчуття захищеності і потрібності на все життя, робить нас щасливими і впевненими у майбутньому. Єднають ці родини ще більше не лише буденні справи та навчання, а й свята, особливо ті, що називаються родинними. Такі заходи, окрім позитивних емоцій, дарують учасникам ще й почуття єдності, яке згуртовує шкільний колектив – учнів, батьків та вчителів. 29 листопада у 4 класі    відбулося тепле родинне свято: ,, Родина,  як зірка єдина! ’’ (класовод Тихобаєва Н.М.). До школи завітали найрідніші для четвертокласників люди: матусі і татусі,  дідусі та бабусі, сестрички та братики.  У родинному колі  дітвора розповідали вірші, співали пісні для своїх рідних, які торкнули найтонші струни кожної душі. Батьки  почули на свою адресу найсолодші слова від своїх дітей, бо вони не просто люблять їх,  а пестять і голублять, прощають усі витівки і образи .Розчулені батьки з гордістю дивилися і тішилися своїми дітьми.

28 листопада в районі  відбулися змагання з баскетболу, в яких  взяли участь   10 команд юнаків загальноосвітніх навчальних закладів району. Наша команда хлопців (кер. Придатко М.Г.) виборола  почесне перше місце. Вітаємо їх з перемогою, а також вболівальників, які  щиро підтримували  нашу команду! 01 грудня    наші  хлопці (Левак, Лопандя, Трегуб, Богуславський, Шинкаренко)  захищатимуть  честь Краснопільського району в складі збірної команди в  ХХVІ обласних зональних спортивних ігор школярів з баскетболу серед команд юнаків ІІ групи, що проходитимуть в Тростянці.

Пам’ять не стерти роками

Осінні дні навівають важкі хвилини роздумів над минулим нашої Батьківщини. Голодомор. Ця подія скорботна ніколи не буде забута українським народом та людьми світу. У нашій школі 24 листопада  з нагоди відзначення 84 - річниці Голодомору відбулось ряд заходів на вшанування пам’яті жертв голодоморів. Для учнів школи організована та проведена  загальношкільна лінійка; у шкільній бібліотеці організована книжково-публіцистична ілюстративна виставка, присвячена Голодомору 1932-33 років в Україні. Учні 9 та 11 класів взяли участь у мітингу-реквіємі, який відбувся  біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору.  У ході мітингу-скорботи віддано данину пам’яті замореним і померлим. 

 

20 листопада   проведено засідання круглого стола  на тему "Успішна здача ЗНО - результат спільної взаємодії всіх учасників освітнього процесу", на якому вчителі  ділилися  власним досвідом щодо підготовки учнів до успішної здачі ЗНО.

 «Усі люди мають недоліки – хто більші, хто менші.

Ось чому і дружба, і допомога, і спілкування

 були б неможливими, якби не існувало між нами

 взаємної терпимості»  

 Г.Гвіччардіні – італійський історик, філософ-гуманіст.

 13 листопада  в школі   стартував тиждень толерантності. Практичний психолог Бесараб В.В.   разом з соціальним педагогом провели ряд заходів: тематичну лінійку, присвячену Міжнародному дню толерантності «Толерантність  - дорога до миру»  з учнями 5-11 класів; бесіди, вікторини, колажі на різноманітні теми та ін.

13 листопада  в нашій школі   провели дружній матч по футболу з командою Миропільської школи. Гра  була напружена та дуже активна.  Кожен гравець  обох команд   проявив усі свої  позитивні якості. Першу гру наша команда програла, а другу- виграли. Звичайно, кожен член команди радів своїй перемозі.Можна сказати, що зустріч  дає свої результати-згуртованість, робота пліч-о-пліч з іншими.  Потрібно вміти, як вигравати, так і  програвати- це частина реального життя, і  до цього потрібно бути готовим.  Виграш та перемога не повинні затуманювати розум, а програш не повинен  вводити в депресію.

 

 

9 листопада у День української писемності об 12:30 відбувся щорічний Всеукраїнський радіодиктант національної єдності.  Наші старшокласники на чолі з вчителем української мови  та літератури Левченко Г.О.також долучилися до цієї акції.

Яскраво, незабутньо, пізнавально.Саме так  відзначали учні та вчителі   День української писемності та мови. Учні 5-11  класів разом із класними керівниками оформили  тематичну виставку мовознавчих газет.  Цікаву інформацію про рідну мову довідалися діти на годинах спілкування та виховному заході «Мова нас єднає!», який організували та провели учні 6 класу   під керівництвом Осадчої Н.В.    Можна сказати, що свято  вдалося. Усі школярі  ще раз переконалися, що рідна мова – це «мова єднання», братньої любові та поваги, взаємопідтримки й розуміння.

 

Свято осені "Чарівна осінь"

09 жовтня  у школі відбулося Свято осені. У святковому заході брали участь учні 3 та 5 класів. Свято було пройняте осіннім  настроєм, у залі панувала справжня барвиста осінь, на сцені опадало багряне осіннє листя,  хоча за вікном  було прохолодно, але це ніяк чином не вплинуло  на  чудовий настрій кожного присутнього в залі.Святково прикрашена зала, лагідна музика зустрічали батьків, учителів, учнів та гостей, які прийшли на свято. Ще мить і на сцені у своєму танці закружляла Осінь (Комісар Софія) , розкидаючи довкола листя. Свято розпочалось. Одна  за одною з’являлися дійові особи: осінні місяці: Вересень, Жовтень, Листопад, овочі: Буряк, Картопля, Морква, Квасоля, Огірок, Помідор, Гарбуз,  Диня, Часник   ( учні 3 класу).

  

Свято було наповнене різноманітною конкурсною програмою. Учні розповідали вірші, в яких панував і сум, за тим, що догорають останні сонячні дні, зникає осіння краса, обпадає листя, яке розмалювала осінь своєю палітрою різнокольорових фарб, але разом з тим на душі  було весело, що до нас завітало таке чудове свято – Свято осені. Під керівництвом учителя музики Сіробаби О.О.  лунали пісні про осінь. Майстерне виконання супроводжується вдячними оплесками глядачів. У гроні намистин свята окрасою став і  танок «Хмаринки»  у виконанні вихованців танцювального гуртка під керівництвом Шевченко О.О.Розповідь віршів, виконання пісень, розігрування сценок,  виконання  танців  надзвичайно урізноманітнили святкову програму. Було приємно те, що  класні керівники Гребіник Т.В. та Шевченко О.О. так  добре підготували своїх вихованців.Чудова атмосфера панувала протягом усього свята. Це незабутнє свято ще надовго залишиться у спогадах учнів.Скільки поетів освідчувались осені  у коханні, скільки художників увіковічнювали її красу у своїх полотнах…  А вона кожного року знов і знов зачаровує нас своєю безмежною щедрістю та неймовірною красою.

"Низький уклін Вам, любі вчителі!"

29 вересня  учні  школи привітали своїх вчителів зі святом. Учні 11 класу на чолі зі своїм класним керівником Сіробабою О.О. організували цікавий  концерт. 

 

Вчителів вітали учні 1 класу.

08 вересня в районі пройшов конкурс читців творчості нашого земляка П.А.Грабовського.  Приємно відзначити, що учні нашої школи під керівництвом вчителя української мови та літератури Осадчої Наталії Володимирівни, не тільки активно прийняли участь, а й здобули  призові місця. Щиро вітаємо їх з перемогою!

Перший урок ""Поважаю європейські цінності – будую сучасну Україну"

Останні роки для першого уроку обирають найбільш важливі теми в житті народу. Адже учень має знати сучасну історію, яка твориться на його очах, а також вивчати минуле. Лише знаючи цей матеріал, дитина стане в майбутньому повноправним членом суспільства і зможе впливати на творення майбутнього. Класні керівники підготували для своїх вихованців  цікаві  та змістовні виховні години.

Серпева нарада 

31 серпня   в школі була проведена педагогічна рада, на якій були розглянуті нагальні питання.